Закарпатська область – унікальний природно-географ ічний регіон України, де створено засади багатоукладної економіки, які при цивілізованих механізмах регулювання можуть забезпечити поступове економічне зростання. В цьому регіоні з давніх давен вирощували виноград. Існують дані, що виноград у Закарпатті вирощували ще у ІІІ ст. Перші кочові племена угорців, які прийшли зі сходу в Дунайську улоговину на початку X ст., очевидно, завезли середньоазіатські пізні столові сорти винограду. Після навали в Закарпаття орд Батия виноградники було повністю знищено. У 1254 р. угорський король Бейла IV для заселення спустошеної місцевості запросив німецьких та італійських виноградарів. Він надав колоністам і населенню краю право закладати виноградники, виготовляти і продавати вино, звільнивши їх на 10 років від податків і церковно ї десятини.

У ХIII-ХV ст. значна частина виноградників належала монастирям. З першої половини XVI ст., коли східна частина Угорщини відійшла до Османської імперії, і до XVII ст. виноградарство на Закарпатті розвивалося під впливом виноградарських районів Причорномор’я. З Малої Азії і Балкан завезено такі сорти, як: Чауш, Карабурну, Фурмінт та інші. З цього часу з’явилась висока дерев’яна опора – “лугош”.
Після Карловецького миру (1699 р.) закінчилося майже двовікове турецьке панування в Угорщині. Виноградарство краю стало розвиватися швидкими темпами. Вина Закарпаття експортуються в Пруссію, Польщу, Росію. Особливо славляться середнянські вина (с. Середнє Ужгородського району). Частина виноградників у с. Середнє належала російському царю Петру I. У с. Чертеж Ужгородського району були царські винні підвали.
Документів, які б розкривали середньовічний стан розвитку виноградарства краю, на жаль, залишилось небагато. За даними О. Філіпова, на кожній горі довкола Мукачева, де вирощувався виноград, – на Великій, Поповій, Павловій, існувало окреме товариство виноградарів, яке обирало свого старосту і секретаря, а також мало власну печатку. Без дозволу керівництва такого товариства, що проводило майнову оцінку і видавало відповідний документ, власник виноградника не міг самовільно продати свою земельну ділянку. На цих горах існували також міські виноградники. На Чернечій гірці знаходилися монастирські виноградники, які за десятину врожаю здавалися для обробки мешканцям міста. Пізніше виноградники з’явились на горах Мала, Замкова, Кам’яна, Ловачка і Галіш.

Розширення земельних площ міста, відведених під виноградники, сприяло активному залученню до вирощування винограду мешканців навколишніх сіл, які орендували в місцевих дворян і громадян земельні ділянки. У XIX ст. виноградарство Закарпаття розвивається під впливом Франції, Італії, Німеччини, з яких завозиться садивний матеріал, запозичується агротехніка. Разом із садивним матеріалом у 70-х роках була завезена філоксера, яка знищила всі кореневласні виноградники на площі 2700 га. З 1885 р. починається відновлення виноградників щепленими саджанцями і сортами ізабельної групи, завезеними з Америки. За період з 1919 р. по 1938 р., коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, площі виноградників становили 4,5 тис. га. На період возз’єднання Закарпаття з Україною площа виноградників становила вже 3,5 тис. га. Після колективізації почалися масові посадки виноградник ів. Створено Закарпатський винтрест, який опікувався розсадницькою базою. Вже у 1953 р. площі під виноградниками зросли до 5400 га. У 1960 р. виноградники (без індивідуального сектору) займають площу 14,5 тис. га. Було збудовано нові винзаводи з автоматичними лініями, здатними випускати вина в пляшковому розливі. З 1965 р. площі виноградників скорочуються. Низька оплата праці на виноградниках у колективних господарствах призвела до дефіциту робочої сили в цій галузі. У зв’язку з цим весь комплекс робіт з догляду за виноградниками виконувався на 40-50%, що спричинило прискорене їх знищення. Скорочення площ під виноградниками: 1982р. – 11,7 тис. га; 1985 р. – 10,1 тис. га; 1995 р. – 5,4 тис. га; 2002 р. – 5 тис. га. Керівники багатьох господарств почали списувати їх як “нерентабельні”, що і зумовило значне зменшення площ під виноградниками. Крім цього, однією з причин скорочення площ залиша ється висока трудомісткість вирощування винограду через низький рівень його механізації. Значна частина техніки виробляється за межами України і досить дорого коштує господарствам. Підвищення цін на машини, обладнання, матеріали та енергоресурси, а також інфляція і високі відсотки за кредити при одночасному зниженні прибутку та купівельної спроможності господарств призвели всю галузь до занепаду. Кредитування було припинено, а “плаваючі” банківські відсотки продовжують зростати, що не дозволяло своєчасно погашати кредити. Внаслідок цього зросла кредиторська заборгованість підприємств, що поглинала всі отриман і кошти, які надходили від реалізації. У період “перебудови” галузь увійшла в ослабленому стані. В результаті збільшення діючих і введення нових податк ів виноградарським і виноробним господарствам від реалізації продукції залишилось 10% коштів замість 38%, як це було до 1985 р.

Однією з найважливіших проблем подальшого розвитку виноградарства є удосконалення форм власності та організації виробництва. Світовий досвід показує, що у виноградарств і інших країн існує багато варіантів приватної і спільної власності, а також різні форми їх сполучення. Наприклад, у Франції, Швейцарії, Італії широко розповсюджен і дрібні (3-5 га) особисті виноградарські господарства, невеликі винзаводи та підвали для зберігання вин. У Франції існують і великі володіння (250-300 га) з власною переробкою. У США та Іспанії виноградарі нерідко передають сировину для переробки на найближчі винзаводи. У Закарпатті, так як і в усій Україні, до появи міцного фермерського прошарку на основі посадки нових приватних плантацій, доцільно йти шляхом створення акціонерних товариств.

Міністерством аграрної політики України прийнята Програма розвитку виноградарства в Україні на 2005- 2010 рр. Цією програмою передбачено конкретні заходи: – закладання виноградників проводити з повним дотриманням технології, передбаченої в проекті; – запровадження нових технологічних рішень, які передбачають зменшення енергозатрат і зниження собівартості продукції;

  • чітке впровадження інтегрованого захисту виноградних насаджень від шкідників і хвороб із застосуванням сучасних високоефективних пестицидів;
  • покращення сортового складу виноградників шляхом реконструкції та заміни малоцінних сортів на нові високопродуктивні високоякісні сорти з підвищеною стійкістю до хвороб і морозів.

Згідно з Програмою у Закарпатті заплановано посадити у 2005-2010 рр. 960 га виноградників. Але для цього потрібно мати, насамперед, достатню кількість підщепного матеріалу. Аналіз стану виноградного розсадництва свідчить, що головними причинами недостатнього виробництва садивного матеріалу є значне скорочення за останні роки площ маточників підщепних лоз. Відповідно до даних останнього перепису багаторічних насаджень (1998 р.) площі маточників підщепних лоз по Україні скоротились з 779 до 658 га, або на 121 га. У той же час розрахунки свідчать, що для забезпечення виробництва щеплених виноградних саджанців в обсязі 20-25 млн штук треба мати не менше 1000-1100 га маточник ів підщепних лоз. За даними Української державної помологічно-ампелографічної інспекції згідно з “Переліком сортименту садивного матеріалу плодових, ягідних культур та винограду, вирощеного розсадницькими господарствами України в 1988-2000 роках”, були розмножені 80 сортів і тільки 48 з них включені в реєстр сортів рослин України. Всього за три роки вирощено 15 млн саджанців винограду, в т. ч. 12,3 млн технічних (3 – білих і 6,0 – чорних), 2 млн ізабельних і 1,3 млн штук столових сортів.

У Закарпатті на сьогодні близько 30% виноградників, яким понад 30 років, тобто вони не належать до основних фондів, а період амортизації давно закінчився. Нових насаджень винограду (до 5 років – близько 600 га, з 4500 га наявних) – дуже мало. Обмежуючими факторами обсягів щорічних посадок є не тільки брак коштів, а й дефіцит високоякісного сертифікованого посадкового матеріалу винограду. На сьогодні вирощуванням виноградного посадкового матеріалу в Закарпатській області займаються такі господарства: ТОВ ВКП “Меристема”, радгосп “Виноград івський”, корпорація “Закарпатсадвинпром”, СТОВ “Завид івське”, ДП “Голланд Плант Україна”. В цих господарствах вирощували саджанці винограду на загальній площі 16,2 га. Проте ця площа ще недостатня для задоволення потреб області в посадковому матеріалі. Не відповідають міжнародним стандартам саджанці, які в них вирощуються. Міністерство аграрної політики України видало наказ за № 197/63 від 04.07.2001 р. “Про організацію Центру клонової селекції винограду”, яким визначено перелік базових розсадницьких господарств з вирощування оздоровленого посадкового матеріалу винограду. Поряд з іншими господарствами до цього переліку увійшов радгосп-завод “Виноградівський” Закарпатської області, який займається вирощуванням сертифікованого посадкового матеріалу. Нещодавно прийнято закон про виноград і вино, який передбачає заборону на насадження ізабельними сортами, а існуючими насадженнями цих сортів дозволено користуватися лише найближчі 15 років. За цей час необх ідно провести значну роботу зі збагачення сортименту області новими перспективними сортами винограду, що пов’язано із збільшенням площ маточників підщепних лоз, будівництвом майстерень щеплень, додатковими витратами на реконструкцію існуючих насаджень тощо. У 1999 р. з’явився новий збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелівництва. Ставка збору складає один відсоток від виручки продажу алкогольних напоїв та пива. Ці кошти йдуть на реконструкцію старих виноградників, посадку нових площ. Почала проводитись заміна старих маловрожайних сортів на нові, технологічно відпрацьовані високоякісні та високоврожайні сорти, що дасть змогу збільшити виробництво якісних марочних вин, шампанського та коньяків. Висувається та здійснюється вимога сьогодення – мати такий сортовий склад виноградників, який би забезпечував потребу виноробної промисловості в якісній сировині. Вивчаються та впроваджуються у виробництво сучасні технології вирощування винограду. Разом з Держком ісією з випробування сортів рослин відпрацьовуються питання удосконалення сортименту винограду в державному Реєстрі та визначення промислових зон виноградарства. Здійснення намічених заходів дасть змогу призупинити спад у галузі, забезпечити значний приріст валового виробництва винограду та покращити його якість.

У Програмі відновлення і розвитку садівництва, виноградарства та ягідництва в Закарпатській області на 2004-2010 pp. передбачено в кожному виноградарському районі області провести інвентаризацію насаджень з метою визначення площ, які підлягають реконструкції та під закладку майбутніх насаджень; визначити базові господарства та покласти на них обов’язки вирощування оздоровленого підщепного та прищепного матеріалу під подальшу контрактну реалізацію їх іншим господарствам; Закарпатському інституту АПВ вивчити та рекомендувати виробництву для впровадження комплексностійкі сорти, які потребують мінімального захисту від шкідників і хвороб; з метою збереження існуючих цінних сортів винограду проводити клонову селекцію на відбір з комплексу за кращими показниками; провести реконструкцію виноградних мікрозон області з метою очищення та поновлення існуючих насаджень; в низинних виноградарських районах області провести посадку столових сортів винограду з різними строками дозрівання з метою створення “виноградного конвеєра” для реалізації; підвищити рівень механізації до 60-70% з дотриманням усього комплексу агротехнічних заходів із догляду за виноградними насадженнями; запровадити нові форми організації праці (кооперативи, фермерські господарства, оренда та ін.); використовувати біотехнологічні методи в розсадницькій галузі, що сприятиме одержанню садивного матеріалу винограду високих санітарних кондиц ій (клон, супереліта, еліта), вільних від вірусних, бактеріальних хвороб та ракових захворювань, і дозволить значно зменшити пестицидне навантаження; Закарпатському інституту АПВ розробити технологію одержання in vitro садивного матеріалу, вільного від патогенних інфекцій винограду, що дозволить розсадницьку галузь за короткий час перевести на принципово нову основу в якісному і кількісному відношенні, вийти на високий технологічний рівень, який вимагає сьогодення.

Для задоволення потреб населення у винограді та розширення торгівлі передбачається створення міжрегіонального агропромислового формування із замкнутим циклом виробництва і реалізації продуктів за участю сільськогосподарських і переробних підприємств на спільній кредитнорозрахунков ій основі та розподілу прибутків за кінцевим результатом – реалізації продукції. Впровадження сучасних інтенсивних технологій вирощування винограду з використанням краплинного зрошення забезпечує високу продуктивність (на рівні 10-11 т/га столових і 15 т/га технічних сортів) при високій товарній та споживчій якості продукції. При цьому є можливість використовувати схилові та малопродуктивні землі.

Таким чином, минуле і сучасне виноградарство краю взаємопов’язані, без знання минулого галузі, її традицій не можна прогнозувати перспективи розвитку виноградарства. Використовуючи базисні знання культури винограду, спираючись на багатовікові традиції її вирощування в краї, використовуючи світовий сучасний досвід, можна досягти суттєвих результатів у виробництві цієї прекрасної культури, яка в усі віки була провідною культурою сільськогосподарського виробництва.